Мій рідний краю

МІЙ РІДНИЙ КРАЮ, УКРАЇНО, НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ!

     Рідний край! Дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили крок. А потім, вийшовши за поріг, побачили,

1-й ведучий.

Доленько світла, моя Україно,

Край чебрецю й барвінкових пісень.

 Сонцем налиті жита і калина,

Радість дарують, звеличують день.

 Сонцем вбираю красу до краплини,

 Мову-перлину і спів солов'я,

Гомін полів і дніпровського плину

Сивих століть призабуті слова.

 В небі високім ключі журавлині.

З тобою розлука, і смуток, і біль.

Ти, наче ненька, у світі єдина,

Чолом я низенько вклоняюсь тобі.

2- й  ведучий

Мій край чудовий — Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль веде дорога в світ.

Усе найкраще і єдине,

І радощі всі, і жалі...

Мій рідний краю, Україно,

Найкраще місце на Землі!

1-й ведучий. Розпочинаємо подорож рідним краєм — Україною. Зупинка «Географічна».

Україна — одна з найбільших держав Європи. Вона розташована, як спі­вають кобзарі, «проти сонця головою до Возу, ногами — до синього моря».

• Територія України займає площу — 603,7тис. км. За своїми розмірами Україна перевищує Францію, Іспанію, Швецію, Німеччину.
• В Україні проживає близько 48 млн. чоловік населення.
• Протяжність кордонів України: загальна довжина 6 500 км, з них — 1057 км морських.

      2-й ведучий. Зупинка «Історична».

За часів Ольги і Володимира Київська держава називалася Ки­ївська Русь.

 

         1.Як пояснюють історики той факт, що з однієї держави Русі утворилося три держави: Велика Росія, Мала Росія, Біла Русь?

         2.Як уже було сказано, Київська держава за часів Володимира називалася Руською. До неї належали землі, що прилягали до Києва: Чернігівська, Переяславська, а також дальні: Московська, Тверська, Вітебська та ін. З часом, коли татари почали спустошувати землі руські, з Києва та ближніх до ньо­го міст заможні люди та багате духовенство стали переїздити в даль­ні, затишні місця — на захід до Волині, Галичини, на північ до земель мос­ковських. Київська держава на той час розділилася, київських князів уже
ніхто не слухав. Київський митрополит і високе духовенство оселилися
в Москві. Свої митрополити були і в Галицька-Волинській стороні.

3.Московський митрополит, який перейшов з Києва, вважався старшим, і його митрополія називалася Великою Росією. Землі, що тяглися до Галиць­кого митрополита, звалися Малою Росією, Північно-західні землі почали на­зивати Білою Росією.

Український народ продовжували називати русинами, рутенцями.

       4.Коли ж утворилася назва Україна?

        За часів Богдана Хмельницького назви Росія, Малоросія, Білорусія закріпилися остаточно. Але народом ці на­зви не сприймалися. В народі Мала Росія звалася Україною.

        —Кому належить велика заслуга в утвердженні назви нашої держа­ви — Україна?

        Т. Г. Шевченові. Він вважав назву малороси принизливою, до
речі, так воно і було з боку московських чиновників.

— Яка історія походження назви Україна?

Спільної думки з цього при­воду в істориків немає. Український історик Василь Кобилюх, зробивши аналіз багатьох історичних документів, висунув гіпотезу: з V тисячоліття до н. е. існувала величезна українсько-індійська держава. За санскритом слово «Україна» перекладається як «величезна могутня держава».

У санскриті є і слово «Русь». Воно означає «блискуча розкіш, країна сяйва і краси».

Деякі історики трактують, що, відповідно до давніх літописів, плем'я праукраїнців походить від Ноєвого сина Яфета, який мав найстаршого сина Русина (Руса). Ніби звідси і походить назва Русь.

Інші історики дотримуються думки, що назва «Україна» походить від слів «край», «окраїна», тобто рідна земля, пограниччя...

1-й ведучий. Про якого київського князя йде мова у вірші?

Звав тебе народ ласкавим.

Називав теж Сонцем Ясним,

Бо зробив ти край великим,

А свій люд багатим, щасним.

Ти зібрав всі руські землі

Від Кавказу по Карпати

 І від моря аж по Волгу

Став Великий панувати.

Християнську вніс ти віру

У народ, мов цвіт обнови,

Що красив нам нашу землю

Світлом правди і любові.

І, побивши печенігів,

Жив з сусідами у згоді,

Лад поширював в державі

І добробут у народі.

Тож за твого князювання

Край зацвів, як квітка рожі.

 І за те ти в нас Великий,

А Святий — у церкві Божій.

Про Володимира Великого.

2-й ведучий. Його поховали у церкві Святої Софії в Києві. Умира­ючи, він залишив своїм синам заповіт, у якому наставляє їх дружно і чес­но жити, щоб рідний край був сильним і багатим. У цьому заповіті він пише так: «Понад усе майте страх божий. Не лінуйтесь, не покладайтесь на бояр і воєвод — самі доглядайте за всім. Шануйте старого чоловіка, як батька, а молодого, як брата. Будьте справедливим суддями, присяги не ламайте. Гостей і послів вітайте... Не забувайте того, що знаєте, а чого не знаєте, научайтесь».

Це сказав київський князь Володимир Мономах.

    1-й ведучий. За часів Володимира і Ярослава Мудрого жив у Ки­єві учений монах. Він описав у великій книзі все те, що діялося на Украї­ні від найдавніших часів і до князя Ярослава.

  Прізвище цього монаха Нестор, а його книга називається «По­вість минулих літ».

2-й ведучий. Печеніги раз у раз нападали на українські землі, нищили міста і села. Одного разу підійшли вони до самого Києва. Про­ти них вийшов князь Володимир зі своїм військом. Тоді вождь печенігів сказав: «Не проливаймо крові наших воїнів. Виберім по одному з наших військ, і нехай вони б'ються. Як твій поборе мого, то заберемося з Укра­їни, а коли мій поб'є твого, тоді ми будемо вас три роки нищити». Зажурився Володимир. Чи знайдеться у його війську такий силач? Аж тут вихо­дить один воїн дуже малий ростом. А печеніг був високий і грубий. Але тут київський воїн зловив печеніга у свої руки, так що в того аж кістки хруп­нули. Українець переміг печеніга, а інші повтікали.

 Цей воїн був Кирило Кожум'яка.

     1-й ведучий. Українські жінки, наприклад, княгиня Ольга, теж уславили себе ще за часів Київської Русі як мудрі державні діячі. Також українські жінки тих часів відомі тим, що ставали дружинами європей­ських монархів.

Наприклад: Єлизавета стала королевою Норвегії, Анастасія — королевою Угорщини, княгиня Євпраксія — німецькою імператрицею, а Анна Ярославна — королевою Франції.

2-й ведучий. Як виникло козацтво на Україні? Хто був першим козацьким отаманом? Як він загинув? Яка пісня складена про нього? (Пі­сень багато, серед них є така: «Ой, в Цар-граді на риночку та п 'є Байда мед-горілочку...».)

- Коли і ким було скасовано гетьманство в Україні? (У 1764 р., Ка­териною II)

1-й ведучий. Які ви знаєте козацькі пісні? Заспівайте одну з них.

КОЗАЦЬКА ПОХІДНА

Ой розвивайся та й, зелений дубе,

Завтра мороз буде.

Ой собирайся, молодий козаче,

Завтра похід буде.

Я й морозу та й не боюся,

Зараз розів'юся.

Я й походу та й не боюся,

Зараз соберуся.

Ой розвився та й дуб зелененький

В полі край долини.

Ой зібрався козак молоденький

В похід з України.

Ой ви, верби, верби суховерхі,

Стеліться додолу.

Ой ви, хлопці, хлопці-запорожці,

Верніться додому.

Ой ви, хлопці — славні запорожці,

Хороші на вроду,

Ой не буде в світі переводу

Козацькому роду.

2-й ведучий. Назвіть українські національні символи. (Відпо­віді учнів. )

Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» - і в уяві обо­в'язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини...

Калина в Україні - символ рідної землі і вічної пам'яті про тих, хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. В одній з народних пісень говориться: «...Звелів собі насипати високу могилу, звелів собі посадити червону калину. Будуть пташки прилітати калиноньку їсти, будуть мені при­носити з України вісти.»

   1-й ведучий.  Калина - це і той символ, що пам'ять людську береже, символ безсмертя, невіддільний від життя, це наш духовний світ. Якщо троянди й виноград, за словами М. Рильського, символізують красиве і корисне, то калина сим­волізує духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. «...Па­м'ятай же, сину, що казала мати, посади калину біля свої хати.» (Пісня «На калині мене мати колихала».)

  2-й ведучий. Верба - також символ, який опоетизований в народній творчості і художній літературі. Близько 500 видів верби росте на нашій пла­неті, а тридцять - на Україні. Дуже любив Україну славний її син Тарас Григорович Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу. 365 разів Кобзар використав слово «калина», а будучи на засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона була уособленням України. А відомий український поет Василь Симоненко писав:

А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

    1-й ведучий. У нашій народній символіці особливе місце посідає барвінок. Його образ присутній в багатьох ліричних піснях, іграх-веснянках, обря­дах. За смисловим навантаженням з хрещатим барвінком може по­рівнятися лише червона калина. З давніх-давен він уособлює молодість, нев'януче кохання, вірність.

  2-й ведучий. Васильок - символ святості і чистоти. А в народній поезії - то квітка вірності:

Посію я василечки, буду поливати,

Ходи, ходи, Василечку, буду цілувати.

  1-й ведучий.  Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.

Хліб був мірилом життя, культури, жоден обряд не обходився без нього. Святість і пошана до хліба передавалися з покоління в покоління дітям і внукам.

  2-й ведучий.  Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося йому, віддаймо шану тим, хто зростив його. Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником. А найпершою молитвою нашою хай буде хвала хлібові, прохання, щоб він не зачерствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб, то і черствіють душі.

  2-й ведучий.  Назвіть українські державні символи. (Відповіді учнів. Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України. )

        У 1939 році ухвалою Карпатської України було вперше законодавче закріплено пісню «Ще не вмерла Україна» як державний гімн.

        У 1992 році Верховна Рада прийняла Постанову про те, що пісня «Ще не
вмерла Україна» затверджується як Гімн нашої незалежної України.

        Авторами сучасного Державного Гімну України є наддніпрянець
і галичанин — це свідчить про соборність українських земель. Ці автори - Павло Чубинський — автор слів, Михайло Вербицький — ав­тор музики.)

                                     

                   ЗОЛОТИЙ НЕПОКІРНИЙ ТРИЗУБ

                            Як птах золотий в переливах

                            На прапорі має горить.

                            Це знак наш, це фабрики й ниви,

                            Це символ, що будем ми жить.

                            Це хліб наш, вугілля і цукор,

                            Степи плодовиті, моря…

                            Це в праці змозолені руки,

                            Що подвигом завжди горять.

                            Це наша любов, наша мужність,

                            Вогняний порив боротьби,

                            Це наша згуртованість дружня,

                            Це пісня нової доби.

                            Це юність, це клич покоління,

                            Що йдуть крізь життєву грозу.

                            Це слава твоя Україно, -

                            Золотий, непокірний тризуб.

  1-й ведучий. У проекті Конституції, пред­ставленому конституційною комісією в жовтні 1928 року, в ст. 9 запи­сано: «Державним гербом Української держави є тризуб золотої бар­ви на синьому тлі. Право вживання тризуба мають виключно державні установи».

  2-й ведучий. Поява тризуба на Україні пов'язана з дохристиянським культом Сонця-Вогню. Він графічно передає єдність жіночого і чоловічого начал, що породжує третю силу - синівське начало. Тризуб здебільшого зобра­жають золотим або жовтим на синьому тлі. Жовто-золотий - це колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе життя. У наш час Верховна Рада України затвердила тризуб як малий Державний герб. У статті 20 Конституції України записано: «Дер­жавними символами України є Державний Прапор України, Держав­ний Герб і Державний Гімн України».

  1-й ведучий. Державними барвами Української держави є барви синя і жовта. Чисте небо - символ миру  - синій та пшеничне поле - символ достат­ку - жовтий. Синьо-жовте сполучення на українському прапорі - одне з найдавніших. Походить воно від герба Галицько-Волинського кня­зівства - золотого лева на синьому полі.

Наш стяг пшеничний у степах під голубим склепінням неба... Він втілює віковічні прагнення нашого народу до миру, праці, краси.

  2-й ведучий. Слов'яни обожнювали свої знамена і вірили, що у воєнний час вони святіші від ідолів. Стяги спершу возили разом зі зброєю, перед боєм ставили на узвишші, аби кожен ратник бачив їх. Прапоронос­цями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обо­в'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час бою було дуже важливим: якщо він стояв нерухомо - знали: битва проходить успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати не що інше, як поразку.

 Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали...

То ж встаньмо, браття, в цю гарячу мить:

Внесіте прапор вільної держави!

Степів таврійських і карпатських гір

З'єднався колір синій і жовтавий.

Гей, недругам усім наперекір -

Внесіте прапор вільної держави!

Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,

Його полотна в попелі лежали...

Але він знов, як день новий розцвів:

Внесіте прапор вільної держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороти,

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь -

Внесіте прапор вільної Держави!

 

1-й ведучий. А зараз — зупинка «Літературна». З сивої глиби­ни віків бере свій початок українська мова. Історики виявили, що україн­ський фольклор (веснянки, гаївки, щедрівки) існував ще в дохристиян­ські часи, ще до виникнення Київської Русі. Про те, що українська мова має давню історію, визнавали й учені доби Середньовіччя.

— Ось свідчення відомих людей-іноземців про давнє корін­ня української мови: Арабський письменник Аль-Масурді (20—50 рр. Хет.) говорив, що руси складають численні народи, що поділяються на роз­різнені племена, їх мова відмінна відмови хазар, буртасів.

Засновник Римської Академії, італієць Помпоній Лет писав, що на при­дніпровських землях говорять сімома мовами, а найпоширеніша —рутинська. Велике враження на Помпонія Лету справили дніпровські пороги. Він записав їх назви: Будило, Ненаситець... А це ж характерні українські слова.

Італійський учений Вердуум, подорожуючи Україною в XVII ст., писав, що серед багатьох мов, які він чув, в українській мові найбільше лагідних, лас­кавих слів.

Французький військовий розвідник Бабо (XVII ст.) писав, що українська мова найприємніша, найделікатніша, українська пісня — наймелодійніша, а українські дівчата — розумні, гарні, дотепні, спокусливі.

2-й ведучий. У 1720р., Петром І був виданий указ про заборону книгодрукування українською мовою

1-й ведучий. Про що йде мова у такому вислові: «Кордони мож­на відновити. А якщо втратити..., то це навічно». Що втрачається наві­чно - мова народу.

2-й ведучий. Обов'язкова вимога була до того, хто вступав до козацького війська - знання української мови.

1-й ведучий. Він викладав у німецькому університеті, публікував праці німецькою мовою, водночас творив поеми та вірші українською мо­вою. Хто ж він, цей німецький учений, а український поет? (Освальд Бургардт, псевдонім — Юрій Клен)

2-й ведучий. Вірш Юрія Клена

Піти без цілі і мети...

Вбирати в себе вітер і простори,

І ліс, і лан, і небо неозоре.

Душі лише співать: «Цвіти, цвіти».

Аж власний світ у ній почне рости,

В якому будуть теж сонця і зорі,

І тихі води, чисті і прозорі,

Прекрасний шлях ясної самоти,

Іти у сніг і вітер, дощ і хугу

І мудрості вином розвести тугу.

Бо, може, це нам вічний заповіт

Оці мандрівки дальні і безкраї,

І, може, іншого шляху немає,

Щоб з хаосу душі створити світ.

1-й ведучий. Багато українців живе у різних країнах світу. Трепет­но завмирає їх серце, коли почують українське слово. Протягом багатьох років вони навчають своїх дітей української мови, передають її з поколін­ня в покоління. Рідна земля, як далека зірка, світить їм у чужих краях.

Вірші наших земляків, котрі давно проживають за кордоном.

Серед задухи й бруду торжища,

У мертвоті безплідних пустинь

Як шукати тебе, найвища,

Найсвятіша з усіх святинь?

Одгриміла епоха єдина,

Одшуміли в прапорах вітри.

Як знайти тебе, Україно,

Серед злоби й нікчемної гри?

В моїм серці, що все рубіном

Неодмінно і вічно цвіте,

Ти гориш, о моя Україно,

Слово чисте, велике й святе!..

Наталія Лівицька-Холодна (проживає у США з 30-х років XX ст.)

ПОДІБНІСТЬ

У бездонному озері-небі.

Плив хмариною білий лебідь,

Аж до болю самотній на синьому тлі,

Ніби туга чиясь на землі.

Пригадалося: я таку тугу

Зустрічала вже десь лебедину.

Хтось шукав на землі собі друга,

А натомість знаходив чужину.

Діна Комілевська (живе у США з 40-х років XX ст.)

1-й ведучий. А тепер  вірші про українську мову.

 

НЕ РАЗ ЧУВАВ

Не раз чував: «Яка різниця

Якою говорити мовою?

Аби лише не верз дурниці...»

Що ж, я цю думку не спростовую.

Ти розмовляй хоча б на всіх,

Що в світі є,— всяк гарна мова.

Лише б святу любов зберіг

Ти і до батьківського слова.

(В. Соколов)

РІДНА МОВА

Вимовляю кожне олово,

Кожне слово, наче спів.

Найдорожча рідна мова,

Мова діда і батьків.

Дім дитинства в кожнім слові,—

Материнський, теплий, свій...

Не зустрінеш в іншій мові

Слів: «Івасик, любий мій!»

Так бабуся зустрічає,

Каже: «Рідні ви мої...».

А за хатою співають, мов шалені, солов'ї.

Не забудьмо рідне слово,

Хоч вчимо слова нові.

В серці нашім — рідна мова,

Ми без неї — не живі.

(М. Соколовський)

                                          ГОША У СТАМБУЛІ

У базарнім гулі, щоб купить обновки, 

Продає в Стамбулі Гоша мишоловки.

Вихваляє Гоша не заокеанський,

А найбільш пригожий наш товар, вкраїнський.

Тип свідомий Гоша, вже ж таки — не з «вурок».

 Підійшов до Гоші натуральний турок.

 Поглядом чужинським він товар окинув

 І по-українськи запитав він ціну.

Гоша в мишоловках аж засклів ослово —

З батьківської мови не збагнув ні слова.

 —В нас немає націй! — пояснив резонно —

Говори по-наськи, адже я з Херсона!

• Так отож прохання: як поїдеш звідси

Передай вітання вашій морехідці.

Там, в Херсоні, словом, вчився друг мій з Гани.

 Українську мову знає непогано.

Друг мій далеченько, де вітри-пасати,

Він мене Шевченка научив читати...

 Скорчив кислу міну — здобний, як мазурок,

 Гоша, з України — вітчизняний турок.

(Микола Братан)

ТУРОК

     (Гумореска)

Збирається мій знайомий в далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину на тиждень путівку.

Костюм справив елегантний, вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки свиню чи корову.

Як спитати в магазині, почім у них шуби,

Де купити можна пасту, щоб почистить зуби.

Голова гуде у нього від отих уроків

Він, до речі, в Україні живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн, аж дверима гурка,

А ось мову українську знає гірше турка.

  1-й ведучий. Зупинка — «Українські жарти». Українська мова барвиста, гостра, дотепна. Тож українці люблять жар­тувати. Ось кілька жартівливих віршів.

ГРАМОТІЇ

Просив дружків своїх Семен: «Знаннями, хлопці, поділіться.

 Не знаю, скільки треба «н» писати в іменнику «"рушниця"».

• Ех, ти,— сказав йому Микола,— порожня в тебе голова.
•  Одне, якщо це одностволка, а як двостволка — значить два.

 

НЕ ВСТИГЛА

—   Як тобі новий знайомий?

—   Та, признатись мушу,

Я йому іще не встигла заглянути в душу.

—    А душа тобі навіщо? Що робити з нею?

 Ти дивись, чи є копійка в нього за душею.

КРАСУНЯ

Ні словечка вона не сказала.

Освітила промінням краси.

І до себе серця прив'язала

Золотим перевеслом коси.

Звідки вітер заніс цю мадонну?

Не стрічали ми в себе таку.

Не інакше, вона з-за кордону

Прилетіла до нас в літаку.

Шепочу очманілому Феді:

—З Се-Ше-А!.. Він підтакнув мені.

До красуні звернулися: «Леді?..»

Похитала сережками: «Ні».

Ми ніяковість з другом збороли.

Порішили: поправим діла!

Проспівали ніжнесенько: «Фройлен?»

А вона лиш плечем повела.

Ото лихо! І знов не вгадали.

Стали далі крутить карусель.

«Сеньйорита» її називали

І по-французькому: «мадмуазель».

Бились, мов карасі в ополонці,

— Донна? Пані? Та хто ж така ви? А вона розсміялася:

— Хлопці, не морочте мені голови!

(В. Чубенко)

   2-й ведучий. Ми підійшли до зупинки «Струни душі». Улюблені вірш про Україну,  пісні, час­тівки чи коломийки.

УКРАЇНІ

Усе, що маю, я віддам тобі,

Моя великострадна Україно.

І те, що я здобуду в боротьбі,

Також віддам, щоб бути вдячним сином.

Піду за тебе в круговерть дощу,

Закрию серцем рідну твою мову,

А хто тебе зобидить,— не прощу,

Помру, воскресну, щоб любити знову,

Звучить пісня «Ти будеш жити Україно».

Прихилюся до тебе уклінно,

 Побажаю і щастя, й добра.

Тільки вірю, не вмреш, Україно,

 Бо співучий народ не вмира.

 Переміниться світу будова,

 І сягне у космічну блакить

Рідна мова моя кольорова,

На далекі зірки полетить.

Приспів:

Одна у світі ти єдина, одвічна радість і жура.

Ти будеш жити, Україно, країно щастя і добра.

 І не буде нас доля цуратись

у Карпатських, Таврійських степах,

 І не зможе ніхто відірвати те, що ти зберегла у віках.

Доки пісня звучить солов'їна,

щире слово в козацьких вустах,

Ти не вмреш, ти не вмреш, Україно,

будеш жити у наших серцях.

(І. Світличний)

Я - УКРАЇНЕЦЬ

Я — українець сутністю і кров'ю,

Моє коріння тут, у цій землі.

Вона моєю живиться любов'ю,

А я страждаю болями її.

                Я — українець, син народу того,

Що відвикає нині від ярма.

Я не корюся, я молюся Богу.

І вірю в те, що все це не дарма.

Я — українець. Смутком оповите

Моє кохання, як гірке вино.

Моя рідня розкидана по світу,

Як буйним вітром золоте зерно.

Я — українець, цього не відняти,

В душі моїй співають солов'ї.

Були такими мої мама й тато.

Й такими будуть пращури мої!

(Анатолій Матвійчук)

КОЛОМИЙКИ

Україно, земле вільна, сонячна й багата,

Ти усім своїм народам, наче рідна мати.

Цвіте, цвіте черемшина, цвіте, розцвітає,

 Рідний край наш —Україна, ми її кохаєм!

Наша мова українська мила, барвінкова,

Наче пісня материнська, ніжна і чудова.

 Виспівує соловейко в лузі, на калині,

Дай же, Боже, щастя й долі нашій Україні.

 

                       ВИШНЕВА МОЯ УКРАЇНО

Не з років дитинства, а зроду,

Від першого слова свого

Кохаюсь у мові народу,

Милуюсь піснями його.

               Співуча моя Україно,

Хай буде щасливим твій шлях.

Хай пісня твоя солов'їна

Лунає, як нині, в віках.

Вишнева моя Україно,

Матусю рідненька моя!

Полями, садами твоїми

Стою зачарований я.

Нехай все лихеє минеться,

Щоб знала ти лише добро.

Хай щастям до берега б'ється

Ласкавий і дужий Дніпро!

(Олексій Наказний)

ДІТЯМ УКРАЇНИ

(пісня)

Земля безкінечна і море безкрає.

В незнані країни нас водить буття.

Та з мандрів далеких завжди повертаєм

В той край, де матуся дала нам життя.

В творінні й коханні, щоб бути щасливим,

Щоб діти співали, щоб квітли сади,

Любіть Україну, як матір єдину,

Любіть її всюди, любіть назавжди.

Щоб ваші серця у ярмі не стогнали,

Щоб ви не відчули душі пустоти,

Любіть Україну, як матір єдину,

Любіть її всюди, любіть назавжди,

Щоб марно життя у вас не пропало,

Щоб ви залишили безсмертя сліди,

Любіть Україну, як матір єдину,

Любіть її всюди, любіть назавжди!

(Зіновій Гринчишин)

 

 

Молись, дитино, за Україну,

Що нам безсмертне життя дає.

А по молитві ставай до чину,

Ставай до праці, дитя моє.

Молитва небо здіймає вгору,

Заводить сонце в душі алмаз,

А праця творить землі опору

Та від скорботи рятує нас.

Молись, дитино, щоб не вернуло

Московське рабство, як темна лжа,

А по молитві пильнуй, щоб дуло

Твоєї зброї не жерла ржа.

Молитва щира - то з Богом згода,

То криця духу, а не руки,

А чиста зброя - твоя свобода,

Твоя будучність на всі віки.